Опис досвіду з реалізації проблеми на тему: Створення та використання комплексного інформаційного ресурсу у процесі викладання історії як засіб формування у школярів інформаційної компетентності

Опис досвіду з реалізації

проблеми на тему:

Створення та використання комплексного інформаційного ресурсу у процесі викладання історії як засіб формування у школярів інформаційної компетентності 

Розвиток сучасної цивілізації свідчить про її перехід до інформаційного суспільства з притаманною йому розмаїтістю джерел інформації та самої інформації, проникненням інформаційних технологій у всі сфери життя, глобалізацією інформаційного простору. Національна доктрина розвитку освіти спрямовує освітню систему України на формування молодого покоління, здатного критично сприймати й оцінювати інформацію, спроможного навчатися упродовж життя і разом з тим патріотично налаштованого, здатного зберігати і примножувати здобутки українського народу.

Відтак, досвід навчання учнів історії свідчить про потребу у використанні широкого кола інформаційних ресурсів і формування в учнів уміння самостійно знаходити інформацію про історичні події та явища; аналізувати, порівнювати, інтерпретувати та оцінювати її; формулювати, висловлювати та обстоювати власну думку; робити вибір із різних видів інформаційних ресурсів і пояснювати його; вести дискусію, розмірковувати, спілкуватися та співпрацювати. Окрім того, сучасній теорії та практиці навчання історії в школі притаманна низка суперечностей, зокрема: між зростанням вимог до використання інформаційних ресурсів у навчанні історії старшокласників та відсутністю його науково-методичного забезпечення на кожному з етапів навчання; між потребою старшокласників у швидкому накопиченні знань, їх психологічною здатністю переймати і застосовувати все нове і прогресивне та неспроможністю вчителів створити відповідні умови для їх реалізації; між наявним та необхідним обсягом знань і практичних умінь старшокласників працювати з інформаційними ресурсами.

Запропонований досвід створення та використання комплексного інформаційного ресурсу може бути використаний вчителями для підготовки та проведення уроків історії в школі для розширення дидактичної бази завдань та для підвищення рівня навчальних досягнень учнів. Інноваційним в досвіді є те, що автором було обґрунтовано методичні умови формування у старшокласників умінь використовувати інформаційні ресурси, а саме: необхідність здійснення відбору різних видів інформаційних ресурсів для використання на уроці за критеріями змісту, обсягу і типу; врахування у роботі з інформацією психолого-педагогічних вікових особливостей учнів і специфіки навчального матеріалу з історії; забезпечення формування в учнів умінь працювати з інформаційними ресурсами у процесі навчання історії; зростання рівня самостійності учнів у роботі з інформацією. Також, здійснено класифікацію інформаційних ресурсів з метою виявлення їх ефективності у формуванні предметних умінь, критерії їх відбору інформаційних ресурсів для використання їх у процесі шкільного викладання.

Таким чином, об’єктивні потреби розвитку історичної освіти в Україні, практика навчання історії в загальноосвітній школі, а також недостатня наукова розробленість зазначеної проблеми зумовили обрання теми нашого дослідження: «Створення та використання комплексного інформаційного ресурсу у процесі викладання історії як засіб формування у школярів інформаційної компетентності».

Питання організації роботи учнів з інформаційними ресурсами є предметом дослідження багатьох методистів: К. Баханова, О. Вагіна, П. Гори, Н. Дайрі, О. Пометун, М. Студенікіна, Г. Фреймана та ін., які визначили наукові положення теорії та методики навчання історії в школі. У сучасній Україні питання використання інформаційних ресурсів висвітлювали К. Баханов, О. Бобров, В. Комаров, Т. Ладиченко, В. Мисан, В. Паламарчук, О. Пометун. Також, К. Баханов, Г. Байкєніч, В. Власов, Н. Гупан, Т. Ладиченко, В. Мисан, досліджували використання писемних джерел на уроках історії. В. Власов, Л. Задорожна, Ю. Малієнко, В. Мисан, О. Пометун, Г. Фрейман запропонували нові підходи до аналізу та класифікації історичних документів, В. Биков, Н. Морзе, М. Жалдак, Н. Тверезовська, Б. Гершунський, П. Маланюк до використання соціальних сервісів у процесі навчання. Формуванню вмінь та навичок учнів як психолого-педагогічній проблемі присвячені дослідження Ю. Бабанського, Є. Ільїна, Л. Ітельсона, Є. Кабанової-Меллер, В. Качнева, О. Леонтьєва, В. Містюка, В. Онищука та ін.

Оновлений погляд на проблему формування у старшокласників умінь використовувати інформаційні ресурси у процесі навчання історії знайшов відображення у дисертаційних дослідженнях: Л. Богдановської «Розвиток пізнавальної самостійності учнів на уроках всесвітньої історії засобами інформаційно-комунікаційних технологій (2011), Д. Десятова «Методика використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності у навчанні історії стародавнього світу» (2010), Я. Камбалової «Методика створення шкільних навчально-методичних комплектів з всесвітньої історії в основній школі» (2009), Т. Ковбасюк «Методичні засади використання писемних історичних джерел у навчанні історії України учнів основної школи» (2010), П. Мороза «Методичні засади шкільного підручника історії стародавнього світу» (2006), І. Смагіна «Методичні засади створення і функціонування підручників із суспільствознавчих предметів у загальноосвітній школі України (1920‑1990 рр.)» (2010).

В рамках опрацювання досвіду нами було опубліковано 26 методичних посібників (з них 5 – у співавторстві), 12 статей у наукових фахових виданнях України, 1 – у міжнародному науковому виданні, 58  публікацій у фахових педагогічних виданнях з методики викладання історії (Додаток № 1). Це дало можливість визначити сутність поняття «інформаційні ресурси історії» як дидактичної категорії і засобу розвитку історичної компетентності учнів у процесі вивчення історії. Інформаційні ресурси з історії включають в себе різноманітні джерела навчальної (адаптованої) інформації про минуле суспільства, що використовуються учнями для роботи на уроках та в позаурочний час. Вони знаходять своє відображення у підручниках, історичних хрестоматіях, історичних художніх творах, розташованих у бібліотеках або на сайтах у мережі Інтернет, історичних і нормативних документах, що зберігаються у фондах архівів, експонатах та витворах мистецтва, що містяться в історичних та краєзнавчих музеях, культурних центрах тощо і, нарешті, в електронних базах даних.

Основними критеріями класифікації інформаційних ресурсів є різні способи фіксації інформації, види носіїв та утворення інформації, організації зберігання та використання, формування інформаційних масивів та поширення інформації, а також територіальна належність та характер інформації, що міститься в інформаційних ресурсах, спосіб та режим доступу до них. Залежно від форми подання документів та типу інформаційної системи виокремлюються традиційні паперові та новітні електронні інформаційні ресурси, які складаються з сукупності даних та електронних документів. У свою чергу, новітні (електронні) ресурси об’єднуються у дві великі групи: локальні та віддалені, тобто інформаційні ресурси, що зберігаються на дисках (в т.ч. в комп’ютері) та у всесвітній мережі Інтернет.

Аналіз формування умінь використовувати інформаційні ресурси, як запропонованої інновації, дозволяє прослідкувати процес пошуку та опрацювання учнями інформації з різних інформаційних ресурсів, як в конкретному випадку, так і в їх комплексі. Вони є структурним елементом інформаційної компетентності, яка являє собою інтегративне утворення особистості, що віддзеркалює її здатність до визначення інформаційної потреби, пошуку відомостей та ефективної роботи з ними у всіх їх формах та поданнях – як в традиційній (друкованій), так і в електронній. За визначенням К. Баханова, компетентність - це комплекс складних умінь, що ґрунтується на знаннях, закріплених досвідом та ціннісними ставленнями. А на думку О. Пометун, компетентність – це спеціальним шляхом структуровані (організовані) набори знань, умінь, навичок і ставлень, які набуваються у процесі навчання.

Інформаційна компетентність відноситься до предметно-історичної групи компетентності. Предметна компетенція - це здатність учня застосовувати сукупність знань, умінь, навичок з історичної галузі знань відповідно до життєвої ситуації. На відміну від традиційного завдання оволодіння знаннями, це здатність діяти на основі отриманих знань і умінь. Тому, інформаційна компетентність передбачає вміння учнів працювати з джерелами історичної інформації: користуватися довідковою літературою, Інтернетом тощо для самостійного пошуку інформації; систематизувати історичну інформацію, складаючи таблиці, схеми, різні типи планів; самостійно інтерпретувати зміст історичних джерел; виявляти різні точки зору, визнавати і сприймати таку різноманітність; критично аналізувати, порівнювати та оцінювати історичні джерела, виявляти тенденційну інформацію й пояснювати її необ’єктивність.

Останнім часом значно розширено коло інформаційних ресурсів, насамперед, за рахунок електронних інформаційних ресурсів (віртуальних музеїв, сайтів архівів, електронних хрестоматій, хмарних сервісів, соціальних мереж тощо). Практика запропонованого досвіду доводить, що переведення традиційних інформаційних ресурсів в електронний формат розширює їх дидактичні можливості та робить більш доступними в процесі навчання історії. 

Аналізуючи використання традиційних (підручник, хрестоматія, ресурси музеїв та архівів) та електронних інформаційних ресурсів (мультимедійна програма на комп’ютері, пошук інформації в мережі Інтернет, участь в електронних конференціях з допомогою ICQ і Skype, спілкування з допомогою соціальних мереж та використання хмарних сервісів тощо) можна стверджувати про використання комплексного інформаційного ресурсу. Ці дві групи, паперових та електронних інформаційних ресурсів, взаємозамінні. Адже в нинішніх умовах інформатизації кожен традиційний інформаційний ресурс з паперової форми може бути переведений в електронний для загальної доступності. А практично кожен електронний – стати друкованим в умовах відсутності доступу до мережі Інтернет.

Отже, таким комплексним інформаційним ресурсом, на наш погляд, можна вважати вчительський сайт в електронному вигляді та на паперових носіях що доповнений створеною групою у соціальній мережі з метою інтерактивного спілкування, як для учнів конкретного класу, так і для всіх хто має доступ до мережі Інтернет. Для цього сайт та група в соціальній мережі з допомогою можливостей хмарних технологій, містять певний комплекс різних видів інформаційних ресурсів, історичних джерел, включаючи ілюстрації, текстову інформацію та методику використання з можливістю спілкування, які ми представили у вигляді схеми на рисунку 1. Тобто, соціальні мережі використовуються для вирішення наступних завдань: колективної роботи учнів на уроці та вдома, що сприяє співтовариству, набутті досвіду роботи в команді; розширення організації навчання учнів удома, хмарних сервісів та групи в соціальній мережі; розвиток самостійного навчанню учнів; здійснення неформального спілкування між вчителем та учнями; створення навчального контенту історії. Використання в навчальному процесі соціальних мереж може сприяти освоєнню таких важливих навичок, як критичне мислення та колективна творчість.

Рис. 1.  Складові вчительського сайту та групи у соціальній мережі, як комплексного інформаційного ресурсу

Вчительський сайт та групу у соціальній мережі можна вважати комплексним інформаційним ресурсом за умови наявності на ньому зібраних письмових, візуальних та аудіальних джерел, які замінюють роботу з ресурсами архівів та/ або краєзнавчих музеїв, а також достатньої текстової інформації з підручників, хрестоматій, словників, довідників тощо. Для формування у старшокласників умінь використовувати їх ресурси необхідно представити також підібрані пам’ятки, інструктажі та алгоритми відповідної роботи. В такому разі регулярне використання комплексного інформаційного ресурсу, що включає в себе практично всі види інформаційних ресурсів, а саме підручників, хрестоматій, ресурсів архівів та музеїв, а також мультимедійних програм та роботи з пошуку інформації у всесвітній мережі Інтернет сприяють формуванню культури спілкування учнів у віртуальному середовищі; розвитку комунікативної компетентності, що в подальшому позитивно впливатиме на адаптацію до навчання у ВНЗ та професійної діяльності. При формуванні у старшокласників умінь використовувати подібний ресурс, найвищим (творчим) рівнем має стати у них уміння створювати спеціальні сайти віртуальних музеїв на основі опрацьованої ними відповідної інформації.

Запропонований досвід створення та використання комплексного інформаційного ресурсу у процесі викладання історії з метою формування у школярів інформаційної компетентності підтверджується результативністю нашої професійної діяльності. Зокрема, маємо цілий ряд Грамот і Подяк всеукраїнського, обласного та районного рівня (додаток № 2). Наші вихованці в процесі опрацювання інформаційних ресурсів щороку підвищують рівень навчальних досягнень та кожного року виборють призові місця на ІІ (районному) етапі та беруть активну участь в ІІІ (обласному) етапі Всеукраїнських учнівських олімпіад з історії та правознавства (додаток № 3).

Однак, впровадження запропонованого досвіду має низку суперечностей та проблем, зокрема: між зростанням вимог до використання інформаційних ресурсів у навчанні історії та відсутністю його науково-методичного забезпечення на кожному з етапів навчання; між потребою старшокласників у швидкому накопиченні знань, їх психологічною здатністю переймати і застосовувати все нове і прогресивне та неспроможністю вчителів створити відповідні умови для їх реалізації.

Таким чином, говорити про формування інформаційної компетентності в учнів в результаті створення та використання комплесного інформаційного ресурсу можна за умови створення загального архіву інформації з історії (письмових, візуальних та аудіальних джерел, які замінюють роботу з ресурсами архівів та/ або краєзнавчих музеїв, а також достатньої текстової інформації з підручників, хрестоматій, словників, довідників тощо) та обмін її з допомогою файлообмінників на сайтах та особистих сторінках школярів у соціальних мережах та за допомогою дисків та флеш-накопичувачів. Що дозволяє вчителю історії створити інформаційне середовище, яке виходить за межі навчального кабінету історії.